Бердичів: єврейське кладовище, польський костел та зарубіжні класики

Бердичів (пол. Berdyczów, ідиш בערדיטשעוו) — місто в Україні зі статусом обласного підпорядкування, центр Бердичівського району Житомирської області. Бердичів був найбільш єврейським містом в Російській імперії. «Волинський Єрусалим» був суттєво понищений під час Другої Світової і перебудовами радянського часу. Та все ж деякі пам’ятки велчиної історії зберегти вдалося. 


Монастир Кармелітів Босих

На місті монастиря колись була побудована фортеця. За легендою, Ян Тишкевич побачив у татарській неволі сон, в якому ченці молили Божу Матір про його визволення. Після звільнення він побачив таких ченців в одному з костелів Любліна, який належав ордену Босих Кармелітів. Ян відписав замок орденові. У 1634 тут постав монастир.

Костел, що існує зараз, побудували в 1754 році. За сто років до того Тишкевич передав монахам старовинну ікону Божої Матері. У 1756 році ікону коронували — особисто Папа Римський визнав її однією з найбільш шанованих ікон католицького світу.

З 1970-х костел відбудовувався, а у 1992 році його передали католицькій громаді.

Музей Джозефа Конрада

Це письменник з незвичайною долею: поляк, народжений в Україні, став класиком англійської літератури, одним з тих, хто сформував її в славнозвісну вікторіанську епоху. Теодор Юзеф Конрад Коженьовський народився 1857 року саме в Бердичеві. У 17 років поїхав до Марселя, де почав повну авантюр кар’єру моряка та контрабандиста, ставши вже до 30 років капітаном. Змінивши прізвище, він став британським підданим і почав заробляти літературною працею.

Музей вийшов сучасний та інтерактивний, у створенні місту допомагала Польща. Розповідь про долю та життєві шляхи Конрада тут ведеться трьома мовами: польською, українською та англійською.

Миколаївський собор

Один з двох головних православних храмів міста на початок ХХ сторіччя (Кафедральний Успенський храм було підірвано більшовиками). Побудований в незвичних формах, де можна побачити й мотиви українського бароко, і «російського єпархіального стилю», і класицизму. Звели 1908 року на місці дерев’яної церкви.

Збереглася і дзвіниця собору, яка є домінантою центральної частини Бердичева. Збереженість храму ще більш дивна через те, що у 1938 році його закрили та дуже сильно понищили оздоблення, вкравши при цьому ікони. Німці у 1942 році відновили тут богослужіння, які не припиняються до цього часу.

Музей єврейства

Окремий музей, присвячений єврейському Бердичеву, було відкрито тільки у 2015 році. Саме тут, в трьох залах можна познайомитись з епохою, коли 80% населення міста складали євреї. Тут виставлені речі та документи, старовинні світлини з життя єврейської громади міста. Третій зал є моделлю гетто та символізує загибель неповторного світу старого міста.

Першу згадку про єврея, який орендував млин у Бердичеві, зафіксовано в описі власності Федора Тишкевича від 7 жовтня 1593 року, а ось про кагал (релігійну общину) згадується вже у 1712 році, що свідчить про проживання значної кількості євреїв. У 1920-30-х роках в Бердичеві виходила газета мовою ідиш, і навіть функціонував суд з діловодством на цій мові. Після війни в місті лишилося 15 євреїв.

Єврейське кладовище

Що ж залишилось від єврейського штетла (так називали за царських часів містечка, населені переважно, євреями)? В першу чергу, це кладовище. Воно знаходиться на виїзді з міста у бік Житомира.

Тут є головний об’єкт паломництва євреїв з усього світу — усипальниця одного з найвизначніших хасидських цадиків Леві Іцхака Бердичівського, що помер 1809 року.

Кладовище закладено у кінці XVIII ст. на далекій околиці тодішнього Бердичева. На сьогодні збереглося понад 550 поховань. На могилах стоять характерні надгробки-«башмаки» з обов’язковим поверненням «ступні» у західному напрямку, з тесаними або різьбленими написами. Цікаво, що на кладовищі ховали не лише бердичівських євреїв. Тут знаходяться могили багатьох відомих релігійних діячів — цадиків і рабинів з інших містечок Волині, які хотіли спочивати поблизу могили Леві Іцхака.

Бердичівський пивзавод

Побудував у 1861 році чех, якого звали Станіслав Чеп. З того часу технологія змінилась незначно. Зараз завод виробляє 10 сортів «живого» пива під брендом «Бердичівське».

На головній площі є пам’ятник бердичівському пиву.

Парк

Напевно, колись тут було весело.

Річка Гнилоп’ять

Гнилоп’ять — річкав межах Козятинського району Вінницької та Бердичівського й Житомирського районів Житомирської області. Права притока Тетерева.

Місто

Тут спокійно і просто, іноді симпатично, іноді типово радянсько. В період розквіту в Бердичеві проводили 10 ярмарків на рік. Але місто не було суто торговим. Це ще й «столиця контрабандистів»: у 1867 році спеціальною комісію тодішнього МВС було виявлено 130 підземних ходів та 78 погребів під вулицями, де ховали контрабанду та заборонені товари.

Бердичів маленьке, але для свого масштабу дійсно непогане місце. Тут є і на що подивитися зараз, і що згадати в контексті історичної спадщини. Місто з такою історією просто не можна обділяти увагою.

***

Залишити коментар

avatar